Кам’яна мозаїка
Мистецтво складання кам’яної мозаїки починалося з хитромудрих візерунків із кольорової гальки, якими древні греки прикрашали внутрішні дворики своїх будинків. Пізніше при оформленні інтер’єрів палаців і храмів стали використовувати граніт, мармур, напівдорогоцінне і навіть дорогоцінне каміння. Першими викладали підлогу, з других створювали дивовижні по красі панно.
Завдяки таким властивостям каменю, як міцність, стійкість до руйнування та старіння, ми і сьогодні можемо милуватися фрагментами дивовижної мозаїчної підлоги в античних пам’ятках архітектури, що збереглися на території Еллади. Наприклад, у храмі Зевса (V ст. до н. е.) зображення морських божеств в обрамленні орнаментів складені з дрібних (близько 1 см у поперечнику) рубаних шматочків каміння різного кольору. Так з’явилася одна з основних технік складання мозаїчних малюнків – набірна. У цій же техніці працювали і майстри Стародавнього Риму, складаючи мозаїчні зображення із кубиків чи стовпчиків приблизно однакової величини та форми. Отриману поверхню або шліфували, або, якщо вона знаходилася на достатній відстані від глядача, залишали шорсткою. Шви між кубиками могли відрізнятися за товщиною, що надавало зображення ефекту об’єму.
Стародавні єгиптяни теж були знайомі з мистецтвом кам’яної мозаїки, але використовували її камерніше. З напівдорогоцінного каміння вони набирали плакетки, якими потім прикрашали меблі, предмети побуту і навіть парадні костюми фараонів. Ця близька до інкрустації техніка стала прообразом іншого популярного виду мозаїки – пластинкової або штучної. У цій техніці мозаїку складають із тонких пластин відшліфованого мармуру або яшми, вирізаних по контурах зображення і так щільно підігнаних один до одного, що швів між ними практично не видно. Це мистецтво досягло досконалості у XVI столітті у Флоренції, а тому отримало назву флорентійської мозаїки.
До речі, саме в техніці флорентійської мозаїки було виконано знамениту бурштинову кімнату, на виготовлення якої пішло свого часу понад півмільйона шматочків бурштину. Ось уже понад 20 років у майстернях Катерининського палацу в Царському Селі каменерізи відтворюють за фотографіями втрачений шедевр, сподіваючись закінчити грандіозну роботу до 300-річчя Петербурга. Невеликі бурштинові пластинки обточують і наклеюють на дерев’яні панелі за допомогою мастики, звареної за старовинними рецептами. Між іншим, з одного кілограма бурштину до справи йде лише 150 грамів.
Про мистецтво російської кам’яної мозаїки заговорили у XVIII столітті, коли на Уралі було розпочато видобуток каменю. Творчо розвиваючи техніку флорентійської мозаїки і віртуозно використовуючи найбагатшу палітру уральських самоцвітів, російські майстри вимагали приголомшливих результатів. Шматки щільного каменю, переважно малахіту, розпилювали на пластини завтовшки всього кілька міліметрів і підганяли один до одного так, щоб природний малюнок каменю злився в єдине ціле. Потім пластини наклеювали на форму з каменю чи металу, всі нерівності ретельно шліфували, а поверхню полірували. В результаті шви між пластинками ставали практично невидимими і створювалася повна ілюзія моноліту. У цій техніці виконувались не тільки знамениті вази, торшери, стільниці, але й облицювання архітектурних деталей будь-якої, навіть найскладнішої форми. У техніці російської мозаїки виконані, наприклад, величезні колони в Ермітажі та Ісаакіївському соборі.
Однак не варто думати, що кам’яна мозаїка підходить лише для прикраси палаців та соборів. Її успішно застосовують і в оформленні приватних будинків. Наприклад, витончена мозаїчна вставка біля каміна або в центрі вітальні змінить будь-який інтер’єр. Цей дивовижний матеріал успішно здатний замінити розпис на стінах: адже мозаїка не тільки красива, але й практично вічна. У найпрестижніших будинках можна побачити стільниці, барні стійки та інші поверхні, оздоблені мозаїкою. Прекрасно виглядає кам’яна мозаїка у ванних кімнатах та критих басейнах, які сьогодні дуже модно оформляти в античному стилі. Мозаїка може зробити неповторним не лише внутрішній, а й зовнішній вигляд будинку, якщо прикрасити нею цоколі, фасади, головний вхід будівлі. Дуже часто кам’яну мозаїку використовують при облаштуванні простору навколо будинку: нею викладають доріжки та майданчики, оформляють фонтани та внутрішні дворики. Таким чином, мозаїка стає основою чудових ландшафтних композицій.
При створенні мозаїк використовують різні породи каменю – від туфу, травертину і мармуру до оніксу, яшми, лазуриту … Нескінченна різноманітність квітів і відтінків природного каменю дозволяє створювати унікальні мозаїчні панно. Адже майстер може використовувати не лише багатство кольорів, а й різні фактури та техніки обробки. Наприклад, камінь можна відшліфувати, відполірувати, штучно «старити».
Існують два основні способи укладання мозаїки – прямий та зворотний. При прямому наборі, відомому ще з античності, зображення закріплюють безпосередньо на поверхні, що декорується.